Гей, ви, що вважають, немов вони зрячі,

А справді нічого ж навколо не бачать!

Не бачать, що там – на морозі, повсюди

Доба за добою уперто стоять,

Такі ж, як ви самі, утомлені люди,

Ніяк не ворожих зловмисників рать!

Не бачать, що вдома панують без страху,

Давно вже зробивши із вас посіпак,

Кати, що женуть, мов худобу, нас шляхом,

На обрії котрого скрута й кулак.…

Гей ви, що вважають, немов би не глухі,

А справді давно вже лишилися слуху!

Що чуєте ви окрім крику чабана,

Якому є діло лише до руна?

Країну окутала чорна омана,

Чи чуєте ви, коли стогне вона?

Не чує ніхто майже оклик скорботний,

Спрямований з серця, що дуже болить,

Нахабну ж брехню ви, навіщось, навпроти,

Почуєте чітко, повіривши вмить!

Отож, ще хвилина, і прошу я вас,

Як буде бажання, як знайдеться час,

У дзеркала будете ви наодинці,

Спитайте себе, чи ви є українці?